«ЖАЙВОРОНКИ» – ВІСНИКИ ВЕСНИ

Без сумніву, українські звичаї та традиції зустрічі весни мають багату історію. Юні краєзнавці Мигіївської школи 22 березня доторкнулись до однієї із народних традицій – випікання «жайворонків». Вони виробили та спекли для учнів початкових класів «жайворонків» та «качечок», розповіли маленьким школярам про історію звичаю та висловили надію, що весна про них не забуде. Всі раділи випеченим «пташкам», а потім залюбки спробували їх на смак.

22 березня, на Сорок Святих, повертались із вирію шпаки та жайворонки – вісники весни. В цей день бабусі, мами та дівчата пекли «жайворонків» з тіста, ніби прискорюючи приліт пташок і наближення тепла. Коли «жайворонки» спечуться, їх і діти, і дорослі підкидали угору із вигуками: «Жайворонки, прилетіте, весну-красну принесіте!». За повір’ям, жайворонок брав соломинку в дзьобик, летів угору «до Бога» і співав: «Урожай, урожай, теплий дощ на врожай!». Імітували спів жайворонка, коли він летів угору: «Сонце ловити! Сонце ловити! Сонце ловити!». А коли летів донизу, то так: «Ціп урвався! Ціп урвався! Ціп урвався! Кру-ці! Кру-ці! Круці!». «Жайворонками» з тіста діти грали увесь день, а увечері їх з’їдали. В окремих селах Чернігівщини печиво у формі пташки називали «соловейчиками»; на Київщині – «жайворонками» або «голубами»; на Житомирщині – «качечками»; на Рівненщині – «зозульками», а на Волині - «гусками». В народних уявленнях голуб, соловей, жайворонок є чистим святим Божим птахом.

Кiлькiсть переглядiв: 563

Коментарi