Падають тихо на землю перші червневі сутінки, серце б'ється у грудях, неначе птах. В очах присутніх бачу одвічну мудрість, яка впевнено веде людство в життя. Срібним дзвоном прощання в небі заграє тиша, а перший дорослий ранок просить ще почекати, доки дитинство тихо складе прощання і відлетить у вирій.
«Ти вже виросла, доню!» - тихо промовить мама моєї випускниці.